РОЗКОЛ УКРАЇНИ або НЕ ТРАТЬТЕ, КУМЕ, СИЛИ...*

РОЗКОЛ УКРАЇНИ або НЕ ТРАТЬТЕ, КУМЕ, СИЛИ...*

ВО "Свобода"

Україну руйнували століттями: рабством, терором, голодоморами. З одною метою:Щоб ми не були собою, а стали такими, якими хотіли нас бачити окупанти: "єдиnим соловецьким народом", тобто бидлом. .

Але ми вижили. І хочемо бути собою - відродитися як окрема нація. Аж це не так легко зробити, бо йде боротьба. Боротьба за Україну триває от уже 17 років.

У цій боротьбі був один переломний момент: Помаранчевий здвиг. Цей здвиг не припинив боротьби, а загострив її до крайніх меж. На арену цієї боротьби вийшли колишні урки та колишні спекулянти, які рвуться до гетьманської булави, щоб задушити Україну ізсередини, здійснити внутрішню окупацію України.

Боротьба ця "мирна", ідеологічна. Нас переконують. Ми переконуємо. На полі бою змагається не зброя, а ідеї, а також погрози.

Одна з цих погроз - розкол України. Цією погрозою нас хочуть змусити відмовитися від свого бажання бути собою. Гляньмо на цю погрозу пильніше.

По-перше, ця погроза неправильно, як тепер кажуть, "розставляє акценти". А саме, що розкол України спричиняє президент Ющенко своїми діями.

Це явне пересмикування фактів. Ще до будь-яких дій президента Ющенка скликувано "асамблею" у Сіверсько-Донецьку з метою саме розколу, а не єднання. Отже, ідея розколу, народилася ще тоді, коли "провокативних дій", як канонізація Шухевича та українізація шкіл не робилося.

Щодо українізації шкіл, то цей аргумент з арсеналу  "держи злодія!". 50% шкіл України - російські, і їх ніхто не українізує, їм приписано міністерством освіти засвоїти поряд із російською - українську термінологію: вимога у державі де українська мова державна - абсолютно виправдана. Називати цю вимогу "українізацією шкіл" - це техніка, запозичена з картярської практики, відома як пересмикування карт.

Яка мета цього пересмикування?

Довести одну дуже прогресивну і прагматичну ідею, що

національне відродження і консолідація  України - речі несумісні

.

Заради "внедрения" цієї ідеї у голови "українських інтелектуалів прогресивних поглядів" проливаються ріки чорнила і вишукуються усякі можливі й неможливі засоби, щпб засвічену вище ідею прищепити згаданим інтелектуалам.

Перший засіб - запозичений з арсеналу далеко не прогресивного порядку: погрози. Головна з них: утриматися від різких ходів на ниві мови, історії, релігії, інакше держава розколеться. Знову таки порада-погроза спізнена і спрямована в один бік - у бік укоськування "українських інтелектуалів". Коли ж служителі Російської Православної Церкви, замаскованої під Українську, з амвонів кількох тисяч церков паплюжили українську мову, як несподобну Богові, жоден прагматик-реаліст не радив їм "воздержаться от резких движений на ниве языка, истории, религии", щоб не сприяти розколові держави.            Не чути було прагматиків і тоді, коли українофоби паплюжили й паплюжать національних героїв України, зокрема Т. Шевченка, С. Бандеру, І. Мазепу. Чи ж ці дії не сприяли й не сприяють розколові України? Не хвилювало прагматиків і те, що у виборі "великого українця", деякі дуже-дуже прогресині реалісти "вибрали" великого українця на свій смак, підтасувавши волевиявлення.            Але вернімось до нашої теми - промивання мізків.            Другий засіб обробки упертих українських патріотів - псевдо-логіка, тобто доведення, що два по два - п'ять. Прагматики-реалісти тлумачать омріяні автохтонами европейські цінності, як їм вигідно. Перелічівши основні ознаки европейського способу життя, вони промовчують головну рису европейських правил гри, що випливає з поняття демократїї: меншість - підпорядковується більшості.             Якщо більшість прийняла певне рішення, то меншість мусить коритися. Чи ми бачимо це в Україні?

Більшість обрала Президента, прем'єра і Верховну Раду. То меншості треба цьому вибору коритися. Але реалісти думають інакше: Україна не моноетнічна держава, а тому більшість має схилитися перед меншістю. Ідея досі у жодній країні світу не задіяна.

Може, краще подумати, як поліетнічну державу зробити моноетнічнішою? Такі прецеденти історія знає. І такі можливості Україна має. Наприклад, обміняти Крим на українські землі, прирізані Хрущовим до РСФСР, як плату за кримський "подарунок".

Щождо підкорення більшости - меншості, то це винахід, вартий таких "демократів", як Йосип Сталін та Адольф Гітлер

Третій спосіб обробки українського інтелектуала: поради, що випливають з погрози розколу. Одна з цих порад така:

нехай голодомором 1933 року опікуються не міністри та спецслужби, а історики

.

Порада від лукавого, бо історія знає приклади, коли держава Ізраїль піднесла Голокост на рівень державної політики і мала з цього саме прагматичний зиск у вигляді грошових уливань з боку Німеччини. Чому ж Україна не може домогтися того самого через державну політику? З точки зору прагматизму - це дуже мудро. Але тут прагматики чомусь відмовляються від прагматизму у бік рекомендацій українцям не викаблучуватися і не згадувати про історичні катаклізми.

Що ж ми бачимо?

Що прагматики-реалісти спрямовують свої атаки не проти справжніх ініціяторів розколу та  ліквідації України, а лише проти автохтонів, що бажають відродитися..Праггматики бачать призвідців розколу України не серед тих, хто цей розкол розпочав, довів до апогею і розвиває далі, а серед автохтонів, що стали на своїй землі жертвами дискримінації, паплюження й утиску національних та людських прав. Але мало того, що прагматики "пересмикують акценти", вони цим пересмикуванням хочуть змусити автохтонів відступитися від своїх прав.

Прагматики радять українцям, не боротися за свої національні права, а здатися на волю грошових мішків, лишивши їм вирішувати, якою має бути Україна, бо інакше - розкол.            Як ці всі прагматичні міркування розуміти?            А дуже просто: "Не тратьте, куме, сили - спускайтеся на дно!", бо інакше розкол України!

Чи варто з точки зору прагматиків провадити таку ідеологічну обробку українців?  Очевидно, варто, згадавши факти захоплення українців у минулому різними модними ідеями побудови най-най-світлого майбутнього. Ануж, автохтони і на цей раз клюнуть на псевдо-логіку. Отже, варто цією логікою змусити українців відмовитися від самих себе на користь, ясна річ, прагматиків.

У злочинному світі існує вираз брати на "понял?", під яким злочинці розуміють переконати свою жертву в тому чи тому вигідному для "чесних злодіїв" напрямі. Коли нема можливости вжити якихось інших методів пограбування жертви, тоді злочинці переходять до словесних аргументів - беруть свою жертву на "понял?".

Усі псевдологічні міркування реалістів-прагматиків - це ніщо інше, як обробка на "понял?", практикована урками в законі до своїх жертв.

Чи ж клюне Україна на "понял?"- - - - - - - - *  Зберігаємо правопис автора

Святослав Караванський